Патріарша проповідь у день пам'яті святителя Миколая Чудотворця

22 травня 2026 року, у день свята перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая із Мир Лікійських до Барі (1087), Святіший Патріарх Московський і всієї Русі Кирил молився за Божественною літургією у храмі благовірного князя Олександра Невського в однойменному скиті поблизу Передєлкіна. Після богослужіння Святіший Владика виголосив проповідь.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні ми святкуємо велику урочистість — принесення святих та багатоцілющих мощей святителя і чудотворця Миколая із Мир Лікійських (це місто в Малій Азії) до Барі, що в Італії.

Сталося це не зовсім по-доброму. Італійські купці приїхали до Малої Азії (як відомо, вони не лише торгували, а й грабували) і, дізнавшись про те, що в місті Мири Лікійські зберігаються мощі святителя Миколая, вирішили ці мощі вкрасти, що в них і вийшло. Велика урочистість перенесення святих багатоцілющих мощей наразі стала святом, а тоді це була велика скорбота для всіх віруючих — кудись на Захід велику святиню Візантії перенесли, вкрали.

За словами святителя Філарета (Дроздова), Промисл Божий зокрема й погані людські вчинки виправляє та звертає до добрих наслідків (Розлогий катехізис, Ч. 1, Про першого члена Символу віри). Здійснили жахливий вчинок: вкрали мощі, образили людей, осквернили святиню та забрали її. кудись на Захід, і Бог знає, де, що і як із цими мощами сталося. Народ був глибоко віруючим, шанував свої святині і, звісно, ​​це була трагедія для міста Мири Лікійські.

А чому ця подія стала великою урочистістю? Тому що незабаром весь православний Схід був захоплений мусульманами. Почалося знищення храмів, святинь. Досі Свята Софія з мінаретами стоїть — головний храм Сходу перетворився на мечеть. Усе це справді сприймалося як найбільша трагедія як грецьким народом, так і усім православним світом, усім православним Сходом.

Чому ми тепер прославляємо перенесення святих багатоцілющих мощей святителя Миколая? Чому прославляємо жахливу подію, коли мощі були вкрадені італійськими купцями та відвезені до Італії? Тому що справді Промисл Божий навіть погані людські вчинки звертає до добрих наслідків. Нічого майже не залишилося ні від колишніх Мир Лікійських, ні від Церкви Православної в Малій Азії — ми знаємо, як сьогодні виглядає Константинопольський Патріархат. Усвідомлюємо, звісно, ​​що це результат тієї історичної трагедії, коли впала Візантія. Мощі, звичайно, загинули б, якби залишалися в Мирах Лікійських, а в місті Барі вони збереглися і, крім того, оточені величезним шануванням.

Я був у місті Барі в день прославлення святителя Миколая. Все місто починає рухатися: величезна кількість людей, хресні ходи — справді велика урочистість. І святитель Миколай цим переміщенням зі Сходу на Захід — начебто насильницьким, неправильним і нечесним — набув слави великого угодника Божого для всіх християн і Сходу, і Заходу. Ось так прославляються останки святих. І навіть, як було сказано митрополитом Філаретом, погані людські вчинки Промисл Божий звертає до добрих наслідків.

Ми всі православні руські люди особливо шануємо святителя Миколая — майже в кожному будинку є ікона святителя Миколая. Але це не просто через те, що колись сталося, а тому, що кожна православна людина, яка молиться святителю Миколю, отримує відповідь на свою молитву. І якби не було цього живого, духовного досвіду зустрічі зі святим угодником, то не було б у народі його шанування. Нікому б на думку не спало просто так молитися, якби жодної відповіді людина ніколи не отримувала і не відчувала зв'язку зі святителем. А люди, особливо наші руські люди, відчувають цей зв'язок. Ще раз повторюся: недарма у кожній домашній божниці є зображення Спасителя, Божої Матері та святителя і чудотворця Миколая.

Ось так Господь влаштовує Промислом Своїм те, що в людській історії іноді сприймається як трагедія, а через час і при тверезому осмисленні тих подій сприймається як безперечна милість Божа.

Те саме можна сказати і про країну нашу. Велика православна імперія, яка успадкувала традиції, культуру, духовну міць і силу Візантійської імперії, впала від безбожної влади. Якби якась іноземна влада, потужна, сильна армія завоювала Росію, — це ще можна було б зрозуміти, але народ сам, збентежений західною пропагандою, що виходить із ворожої Німеччини, відмовився не просто від свого царя, а розстріляв його, від усього відмовився, все зруйнував.

І як же, напевно, тріумфували всі ті люди, які ставили за мету знищення Святої Русі, великої держави Російської! Напевно, думали, що вже все: після Іпатіївського дому в Єкатеринбурзі тут ніколи нічого не виникне такого, що зміцнювало б Православ'я на Русі і взагалі представляло б країну руську як могутню світову державу. 

І що? Минули часи, і ми бачимо, як, пройшовши через революції, Громадянську війну, страшну світову війну, дуже небезпечну війну з Фінляндією (яка була провісником світової війни і під час якої були втрачені тисячі і тисячі жителів зокрема й мого рідного міста), — пройшовши все це, ми сьогодні увійшли в нову епоху. На чолі держави ми маємо православного Президента, багато урядовців — православні люди. Ніхто нічого не боїться і не соромиться. 

Це, звісно, ​​дуже важливі чинники, які забезпечують державну підтримку православної віри нашого народу. Але найголовніше, звісно, ​​інше — те, що незважаючи на жодні спокуси, які досі обрушуються на нашу країну, зберігається віра православна, любов до святинь нашого народу. Достатньо подивитися на грандіозні паломництва, зокрема в Сарові, щоб переконатися, що не загинула православна Русь і навіть не надломилася. 

Але для того, щоб ця ненадломленість на довгі роки визначала життя нашого народу і нашої Церкви, дуже важливо, щоб кожна православна людина, по-перше, зберігала православну віру, по-друге, у православній вірі виховувала своїх дітей і онуків. Без передачі православного передання у сім'ї дуже багато поганого може статися. Тому що саме відмова інтелігенції наприкінці XIX — на початку XX століття від Православ'я призвела до того, що інтелігенція, тобто мисляча частина російського суспільства, стала безбожною — своїми руками все зробила. А потім прогриміла революція, яка в першу чергу покарала безбожну інтелігенцію, яка відмовилася від Бога, від своїх традицій. Інтелігенція думала, що збудує тут європейське суспільство, а насправді вона стала жертвою небачених за всю історію людства репресій. 

Історія нашого народу, нашої Церкви свідчить про силу Божу і про присутність Бога в нашому житті та в нашій історії. Господь нікого не приваблює силою. Церква нікого не приваблює якимись обіцянками, матеріальними факторами чи ще чимось земним та гріховним, як нерідко це було колись і що має місце, на жаль, у деяких інших країнах. Кожен приходить вільно до Божого храму. Хоче — приходить, не хоче — не приходить; хоче — молиться, не хоче — не молиться. 

Але для того, щоб Росія ніколи більше не занурилася в ту страшну безодню, що зруйнувала її історичне буття, важливо, щоб нинішнє покоління руських людей або, як ми тепер говоримо, росіян (у тому сенсі, що не лише росіяни по крові, а й дуже багато інших) поділяло і православну віру, і нашу історію, і нашу культуру. Важливо, щоб увесь наш народ зміцнився у вірі, щоб ніякі спокуси, ніякі обіцянки, жодна брехня більше не могли перешкодити нам іти тим історичним шляхом, яким призначено нам іти — і з волі Божої, і за жертвами сповідників і мучеників, які заповідали нам цей шлях, і просто за своєю християнською совістю. 

Нехай Господь допомагає нам саме так іти в майбутнє, сподіваючись на Промисл Божий, на Його милість. А зі свого боку, бажаючи послужити доброму і для себе, і для своєї сім'ї, для свого народу, нам слід зберігати православну віру, любов до Господа і шанування святинь. 

Усіх вас, мої дорогі, вітаю зі святом! 

Прес-служба Патріарха Московського і всієї Русі